Як головнокомандувач Залужний на наших очах стає політиком

Аналітик Олександр Кочетков зазначає появу нового політичного важковаговика — Валерія Залужного. Цей процес вже очевидний, а якщо він відбувається ніби сам собою, це нічого не змінює – результат той самий.

З’ЯВИВСЯ НОВИЙ ПОЛІТИЧНИЙ ВАЖКОВАГОВИК

Хто про що, а політаналітик — про політику.

Для мене важливим політичним підсумком року стала поява в Україні нового потенційного лідера — Валерія Залужного.

Не певен, що це свідома позиція Залужного, цілком може бути, що здебільшого воно складається майже само. Але сутності це не змінює. Тим паче, що сам головнокомандувач і не підтверджує свої політичні амбіції, але й не дуже їх заперечує.

Інтриги додає і те, що навколо Залужного наявні суто політтехнологічні маневри. Зокрема, соціологічні дослідження, які показують його високий рейтинг. Професіонали добре знають, що такі дослідження одночасно є і інструментом: потенційні виборці автоматично тягнуться до високорейтингових персон, починають мимоволі прикидати їх майбутні шанси, все таке.

Інтерв’ю, особливо, зарубіжним ЗМІ — теж звичний інструмент саме політиків. Бо є важелем суспільного впливу.

Одночасно такого перспективного лідера починають розглядати і у якості можливого партнера. Мені, наприклад, абсолютно зрозуміла цікавість до Валерія Залужного з боку політичної сили Петра Порошенка. Бо він чудово, без напрягу вписується у концепцію повернення до влади колишнього президента.

Є і доволі дивні речі. Наприклад, обрання Залужного гетьманом України чи назва його ім’ям зірки. Не знаю, нащо це потрібно, мабуть, хтось хоче таким чином привернути до себе увагу — чи самого Залужного, чи його оточення. Але перефразувавши відомий вислів — “Якщо зіркі називають, значить, це комусь потрібно”.

Так чи інакше, однак зараз в Україні існують два Валерії Залужного: один — головнокомандувач ЗСУ, другий — фактичний політичний діяч. І тому його відповідальність подвоюється. Як головнокомандувач, він відповідає за хід бойових дій по відсічі агресора. Як політик — несе додаткову відповідальність не тільки за свої публічні дії і слова, але й за дії і слова свого оточення і навіть своїх прихильників. Це може не подобатися, однак інакше не буває.

Такою самою аксіомою є і те, що свого часу Валерію Залужному доведеться визначатися — залишатися військовим чи ставати політиком. Сподіваюся, що це визначення відбудеться поточного року.

Війна проти жорстокого і потужного ворога — російської недоімперії — несе великі ризики для головнокомандувача ЗСУ. Але як фахівець, переконаний, що політичний шлях пов’язаний з ризиками ще більшими — це і відношення суспільства до неминучої мобілізації, і поява політичних противників з їх протидією, і багато всього іншого, частково, відверто брудного, чим, на жаль, насичена сучасна українська політика.