Відновлення обов’язкової військової служби у багатьох країнах світу: чому це залишається непопулярним рішенням

Примусовий призов на військову службу завжди був заходом, який уряди по всій Європі неохоче запроваджували. Це не лише не знаходить підтримки серед тих, хто має бути призваним до служби, а також серед їхніх родин, але й відбирає людський капітал з робочої сили будь-якої держави та має серйозні економічні наслідки. У той час, коли наслідки війни Росії проти України починають бути краще зрозумілими, обговорення щодо впровадження або продовження військового обов’язку стає все більш актуальним у країнах Європи, особливо серед членів НАТО.

Хоча Франція припинила призов на військову службу вже у 1996 році після революції, а Німеччина зробила це у 2011 році, протягом останніх місяців політичні лідери обох країн розглядали можливість повторного введення форм військового обов’язку або національної служби.

У багатьох інших країнах Європи традиційно діяв різновид “полегшеного військового обов’язку”. Це означає, що замість фактичного призову на військову службу для всіх чоловіків віком від 18 до 27 років на стандартний строк у 11 місяців, призовом охоплюється лише певний відсоток цієї групи молодих людей. Така практика була звичайною, зокрема, у країнах Північної Європи та Балтії. Однак сучасна форма призову, що діє у цих регіонах, стає менш “полегшеною”, оскільки обсяги військової мобілізації зростають.

Швеція, яка приєдналася до НАТО у березні 2024 року, відмовилася від військового обов’язку у 2010 році, але знову введене у 2018 році, коли країна готувалася до вступу до НАТО. Уряд розширив свої зобов’язання стосовно військової служби до так званої “тотальної військової служби”. Якщо колишня форма призову щорічно залучала лише 4000 молодих людей з потенційного резерву у 400 000, то з січня 2024 року ця кількість має зрости до 100 000 (у тому числі і жінок). Призваним буде запропоновано виконати громадянський обов’язок, який може включати військову службу або потенційно службу у сфері екстреної допомоги. За оцінками, 10% зі 100 000 чоловіків зроблять це неохоче.

Фінляндія, ще одна скандинавська країна, що приєдналася до НАТО, навряд чи зможе подальше розширення своєї системи призову на військову службу. Ця країна зберігає військову службу з часів Другої світової війни та щорічно залучає 27 000 чоловіків. Країни Балтії, як і Фінляндія, межують із Росією (або з московським Калінінградським ексклавом) і нещодавно посилили свою політику призову до армії. Латвія знову запровадила примусову військову службу у січні 2024 року після її скасування у 2006 році. Литва відмовилася від призову до армії у 2008 році, але знову введена у 2016 році після першого російського вторгнення в Україну у 2014 році. Естонія практично завжди зберігала певну форму військової повинності з моменту здобуття незалежності у 1991 році, але останнім часом розширила коло військовозобов’язаних.

Україна зараз, подібно до Великобританії у 1914 році, відчуває нестачу солдатів. У країні триває призов для молодих людей віком від 18 до 26 років, але насправді служити на бойових посадах призивали лише тих, хто старший за 27 років (хоча багато добровольців молодших 27 років також це робили). Щоб замінити тих, хто загинув на війні, і зберегти можливість ротації військ на передовій, Україні потрібен більший резерв військової сили. Проте розширення кадрових ресурсів є проблемою для України, і такий призов не зустрічає підтримки серед громадян. Багато українців вважають систему призову несправедливою та корупційною, бо відчувають, що служити на передовій будуть ті, хто не має грошей і впливу.

Проте ситуація в Україні вимагала змін. Законопроект про зниження віку призову на військову службу до 25 років був внесений до українського парламенту у грудні 2023 року та отримав схвалення парламенту у лютому 2024 року. Президент Зеленський підписав законопроект 2 квітня 2024 року.

Токсичність призову на військову службу також відчувається у Великій Британії. У січні 2024 року керівник британської армії генерал сер Патрік Сандерс закликав до “національної мобілізації”. Він висловив намір створити “цивільну армію”, яку можна було б використати для поповнення регулярної армії. Хоча він не використовував емоційне слово “військовий обов’язок”, інші припускали, що саме це міг мати на увазі, зокрема уряд Великобританії.

У відповідь, представники уряду швидко зробили кроки, щоб спростувати будь-які припущення про те, що призов на військову службу включений до будь-якого порядку денного. Уряд Великобританії досі чітко розуміє токсичність цього слова. Хоча вони усвідомлюють необхідність якоїсь національної служби, але вони більш віддають перевагу тому, щоб сучасний “Кітченер” просив на службу добровольців, аніж змушував когось виконувати яку-небудь форму національної служби проти їхньої волі.