Від Доллі до сьогодні, історія клонування і етичні виклики

Клонування людини: чому 30 років після Доллі жодного людського клона не створено.

У 1996 році світ облетіла новина про овечку Доллі — перше ссавце, успішно клоноване з дорослої клітини. Тоді багато хто вважав, що відкриття започаткує золотий вік клонування, а деякі експерти прогнозували появу першого клонованого людини вже за кілька років.

Багато вчених у ті роки сподівалися, що клонування допоможе боротися з генетичними захворюваннями та усунути вроджені дефекти. Проте дослідження французьких учених 1999 року показали протилежне: клонування ссавців може підвищувати ризик вроджених патологій. Попри численні заяви про нібито створених людей-клонів, жодного підтвердженого випадку за 30 років не зафіксовано. Наприклад, у 2002 році французький хімік Бріжит Буассельє стверджувала, що її команда клонувала першу людину на ім’я Єва, проте жодних доказів представлено не було. Клонування — це процес отримання генетично ідентичної копії біологічного об’єкта. Для потенційного клонування людини використовується репродуктивне клонування: ДНК дорослої клітини переноситься в яйцеклітину донора, у якої видалено ядро, і подальший розвиток відбувається в пробірці перед імплантацією в матку.

Хоча вчені успішно клонували багатьох ссавців, людина до цього списку не потрапила. Професор права і генетики Стенфордського університету Хенк Грілі зазначає, що людське клонування не має вагомих наукових причин і супроводжується численними етичними проблемами, психологічними, соціальними та фізіологічними ризиками. Однією з головних загроз є висока ймовірність передчасної смерті через вроджені дефекти. Клонування не створює точну копію особистості: навіть при ідентичному генетичному складі людина буде мати власні думки, моральні принципи та унікальні якості. Як пояснює Грілі, клони — це не одна й та сама людина, вони лише мають однакову ДНК. Теоретично клоновані люди могли б використовуватися для досліджень, однак розвиток науки зробив цю ідею неактуальною. Після відкриття індукованих плюрипотентних стовбурових клітин (іПСК) у 2006 році стало можливим перепрограмовувати дорослі клітини у стан, схожий на ранні ембріональні, та отримувати будь-які типи людських клітин для терапевтичних цілей без створення клонованих ембріонів. Завдяки іПСК сучасні дослідження в регенеративній медицині, розробці лікарських препаратів та моделюванні захворювань обходяться без етичних ризиків, пов’язаних із клонуванням людини. За словами Грілі, через це клонування людських ембріонів стало нецікавим для науки.

Натомість більшу увагу громадськості та науковців привертає редагування геному зародкової лінії, або інженерія зародкової лінії, що створює постійні спадкові зміни в ДНК людини. Ця технологія ще недостатньо вивчена і викликає багато суперечок, але нині є більш перспективним і актуальним напрямком у біомедицині, ніж клонування людини.