ТОП 5 економічних викликів на 2024 рік

Віталій Шапран висловив свою думку, що перемога сама себе не профінансує. Тому треба розуміти, що потрібно зробити в економіці 2024 року, які її недоліки усунути насамперед…

Вже настав час підбивати підсумки та аналізувати виклики на наступний рік. Наша економіка має бути міцною, а фінансовий сектор ефективним, бо перемога сама себе не профінансує. Підсумки зможемо якісно підбити, коли вийде річна статистика, а от про ТОП 5 економічних викликів на 2024 рік можна поговорити і зараз:

1. Впорядкування паритету між монетарною і фіскальною політикою. Безлад та свавілля чиновників у цьому питанні у 2023 році мало не призвели до національної трагедії. Ще у 2022 році я попереджав, що лікування інфляції обліковою ставкою НБУ на рівні 25% на фоні високої глобальної інфляції через слабкість механізму монетарної трансмісії в Україні буде вимивати гроші з Державного бюджету. Так воно і вийшло. Маючи низьку інфляцію на рівні близько 5%, держава несла колосальні витрати за депозитними сертифікатами НБУ та втягнула Уряд у високі витрати по ОВДП. Така “боротьба” з інфляцією коштувала бюджету сотні мільярдів гривень. І врешті-решт ми отримали те, що заслужили – “Національну стратегію доходів до 2030 року”. Тут я вдячний Кабміну, який прийняв цей документ і наглядно показав українцям, що їх очікує у разі продовження в Україні політики монетарного диктату. Не можна мати одночасно інфляцію нижче, ніж в Угорщині, Чехії, Польщі, Румунії та інших країнах, та не мати проблем із бюджетним дефіцитом. Монетарний і фіскальний тиск взаємозалежні один від одного. Якщо за 2 роки НБУ витратив на “боротьбу” з інфляцією умовно 300 млрд грн, то Мінфін має знайти компенсатор цих витрат, а це, як правило, відбувається за рахунок підвищення податків. Тож суспільство має усвідомлювати, чого ми хочемо від фінансової влади? Наведу спрощений приклад. Що ми хочемо: інфляцію 15% і спрощену податкову систему з податком 5%, чи інфляцію 5% і податок до 17%. Цей класичний вибір ускладнює війна, бо вона додає до вибору третій фактор – попит на бюджетні доходи з боку сектору безпеки і оборони. То ж чого хоче суспільство у 2024 році: а) інфляцію 25%, спрощену податкову систему з податком 5% і звільнений Мелітополь чи б) інфляцію 5%, податок до 17%, і “стабільну” лінію фронту? Для мене вибір очевидний – попит на кошти від сектору безпеки, зокрема на додаткову мобілізацію, проходить поза всяким конкурсом. А якщо ще згадати про корумпованість фіскальної системи та неефективність державних витрат, то ідея монетарного диктату за рахунок підвищення податків взагалі втрачає привабливість в очах суспільства. Хоча ділки-корупціонери, які близькі до фіскальної мафії, охоче підтримують політику дорогих грошей та низької інфляції. Їм такі перекоси на руку, бо чим більше податки – тим більше їх корумповані доходи. У 2023 році були слабкі спроби економічної влади протистояти дисбалансу в системі державних фінансів, наприклад, підвищили податок на прибуток для банків. Але створену проблему це не вирішить. Сьогодні НБУ виглядає розбещеною дитиною, батьки якої (Уряд та ОП) настільки зайняті війною, що не помітили, як ця дитина полазила по кишеням батьків і витягнуте звідти направила на свою нову іграшку – низьку інфляцію. Таку ситуацію ми маємо змінити і ніколи до неї не повертатись. Інфляція і девальвація мають бути під контролем, добре, якщо вони будуть не гірше, ніж в інших країнах нашого регіону. Проте пріоритет потрібно віддавати сектору безпеки й оборони. Другою за пріоритетом має бути конкурентна податкова система з мінімумом корупції, і тільки потім – контроль за інфляцією і курсом.
2. Реанімація кредитного ринку та процентних ставок. Навіть якщо НБУ й опустить свою облікову ставку, це миттєво позитивно відіб’ється на витратах Уряду за ОВДП, підвищить бюджетні доходи за рахунок зменшення виплат НБУ за депозитними сертифікатами банкам та зекономить видатки бюджету на пільгові кредитні програми. Цей крок також торкнеться великих позичальників prime-сегменту, ставка по кредитам яких залежить від облікової ставки НБУ. Але ринкові ставки за кредитами слабо корелюють зі ставкою НБУ. Потрібний цілий комплекс невідкладних реформ із боку НБУ, щоб покращити чутливість ринку до зміни вартості грошей… На жаль, аналіз поточної стратегії реформування фінансового сектору показав, що вона не містить і половини необхідних заходів. Тобто у фінансової влади немає чіткого розуміння, що робити для того, щоб наявні кредитні канали дійсно доводили дешеві гроші для населення та малого бізнесу. Звісно, ми маємо бути вдячні Уряду за комплекс програм пільгового кредитування, але потрібно, щоб фінансування за прийнятною ціною було саме на ринкових засадах, тоді ці пільгові програми не будуть переобтяжувати бюджет. Інший аспект проблеми – це інтерпретація зниження облікової ставки НБУ. Уявіть себе позичальником у 2022 році: ставка 25%, інфляція 26,6%, реальне процентне навантаження від’ємне – тож обслуговувати такі кредити цілком комфортно. А тепер опинимось в листопаді 2023 року: ставка 16%, інфляція близько 5%, процентне навантаження 11%. Начебто позитивні зміни і відбулись, але реально кредити за цими умовними ставками стане обслуговувати важче. Тож однією реформою грошово-кредитного ринку тут не обійтись, має бути ще і корекція процентної політики НБУ.
3. Податкова реформа та зменшення корупції. Це є основним завданням на 2024-2025 рр. у фіскальному секторі. Мені вже набридло слухати корупціонерів, які розповідають про підвищення податків, ускладнюють податкову систему з корупційною метою під личиною підвищення її ефективності. Чим простіша система – тим дешевше її перевіряти і чесніше сплачуються податки. В Україні створений цілий ринок оптимізаторів, крім ПДВ-ділків – це страховики, торгівці цінними паперами, оцінювачі, аудитори, податкові юристи тощо. Ця інфраструктура сама по собі зжирає 3-5 річних бюджетів ДПС. Ідеологи ускладнення системи податків і підвищення податкового тягаря мало чим відрізняються від Путіна, тільки той лупить по Україні ракетами і шахедами, щоб населення скоріше розбіглось, а ці податкові “реформатори-корупціонери” вичавлюють економічне-активне населення з України в Грузію, Болгарію та країни Балтії, де податкові системи простіші ніж те, що нам пропонують створити. Війна і корупція і так відлякують від України бізнес, тож нам потрібна податкова реформа з врахуванням конкуренції в регіоні. В Україні самозайняті особи та малий бізнес мають бути недоторканими, оскільки зайняті там люди забезпечують собі дохід і розвантажують систему соціальної підтримки з бюджету.
4. Робота над конфіскацією активів РФ та підготовка економіки до відновлення. Україні варто сконцентруватись на конфіскації заморожених активів РФ. За моїми оцінками, це приблизно 500 млрд доларів суверенних активів РФ (резерви ЦБР, ФНБ, російських державних корпорацій і банків, неофіційні фонди різних установ) і така ж сума від приватних осіб (російські олігархи, чиновники і т.д.). Потрібно прискорити ідентифікацію цих активів органами фінансового моніторингу наших партнерів. Також варто попрацювати з ЄС над просуванням ідеї саме конфіскації російських активів на користь України, в США це питання на законодавчому рівні вже вирішується. Ми повинні не тільки віднайти джерело фінансування на поточні потреби та відбудову, але і відібрати у країни-агресора резерви, за рахунок яких вони могли б швидко відновитись. Цій стратегічній меті є дві перешкоди. По-перше, в Україні ще немає прозорої інфраструктури, яка б відповідала за відбудову, вона ще тільки формується. Тож наші міжнародні партнери під привидом відсутності прозорої інфраструктури з посиланням на корупцію в Україні можуть не поспішати з передаванням таких активів. По-друге, наша економіка може прийняти на рік до 50 млрд доларів зовнішнього фінансування. У листопаді 2023 року вся безготівкова і готівкова гривня в обігу складала 45 млрд доларів. Тож прийняти в таку невелику та погано монетизовану економіку +50 млрд доларів вже буде проблемою. Обидва питання потребують негайного вирішення, без якого у наших партнерів будуть всі підстави не поспішати з конфіскацією активів на користь України.
5. Розбудова транспортних коридорів до Балтики – це одна з основ післявоєнного відновлення і диверсифікації експорту. Наявність транспортного коридору Дніпро-Гданськ дозволить диверсифікувати наш експорт відразу на 2 регіони і повноцінно конкурувати з зерновим експортом з РФ. Диверсифікація каналів експорту автоматично знизить ефективність постійних атак півдня України росіянами, та на 2-3 роки створить для Польщі та України новий інвестиційний мега-проект з перспективами довгострокового заробітку на транзиті. Події навколо блокування польсько-українського кордону показали, що проблема транзиту українських товарів польською територією існує, але наявність транспортного коридору частково нівелює цю проблему. Ні Україні, ні Польщі, ні ЄС не потрібно, щоб дружня Польща задихалась від напливу української сировини, тож сторони готові до посилення транзитних позицій.

Підбиваючи підсумки, можна було б навести ще до 20 викликів в різних галузях економіки та фінансового сектору. З усіма такими викликами Україна може впоратись, головне – правильно підібрати інструментарій та час для дій.