Ризик кризи в єврозоні зростає через результати виборів у Франції

Ризики нової кризи в зоні єдиної валюти, схожої на ту, що сталася понад десять років тому, зростають. Проте умови для її виникнення ще не дозріли.

Згідно з публікацією, головний страх на даний момент полягає в тому, що Франція, де праворадикальна партія “Національне об’єднання” перемагає у першому турі позачергових парламентських виборів, може опинитися в періоді політичної нестабільності та фінансової марнотратності. Це може призвести до різкого зростання прибутковості французьких державних облігацій.

Інші країни єврозони з високою заборгованістю, особливо Італія, можуть постраждати від цього. Єдина валюта тоді опиниться на межі краху. Франція та Італія – значно більші економіки, ніж Греція та інші країни єврозони, які були в центрі останньої кризи.

Але цей сценарій не здається неминучим, оскільки Жордан Барделла, правий кандидат на пост прем’єр-міністра, пом’якшує фінансові обіцянки своєї партії. “Національне об’єднання” сподівається на перемогу на президентських виборах у Франції у 2027 році, і було б безглуздо підірвати довіру до себе, спровокувавши до цього фінансову кризу.

Інвестори не дуже стурбовані. Відколи президент Еммануель Макрон оголосив про вибори, різниця в прибутковості французьких та німецьких 10-річних державних облігацій збільшилася з 49 до 85 базисних пунктів. Реакція в Італії була обмеженою: спред прибутковості її облігацій щодо німецьких облігацій зріс до 162 базисних пунктів із 133 базисних пунктів. У 2011 році, коли прем’єр-міністром був Сільвіо Берлусконі, розрив сягав 560 базисних пунктів.

Проте середньострокові перспективи єдиної валюти викликають занепокоєння. Великі борги, невідкладні потреби у витратах та низьке зростання у багатьох країнах у період зростаючого націоналізму та геополітичного конфлікту створюють проблеми.

Єврозона має засоби захисту від фінансової кризи. Якщо спреди прибутковості облігацій країни різко розширяться, Європейський центральний банк може втрутитися та купити її борг. Його інструмент захисту трансмісії (TPI) покликаний “протидіяти необґрунтованій, безладній динаміці ринку”.

Центральний банк набагато краще готовий до втручання, ніж на початку останньої кризи євро. І тільки після того, як Маріо Драгі став її президентом і пообіцяв зробити “все, що потрібно”, у 2012 році ЄЦБ розробив інструмент для боротьби з хаосом на ринку.

ЄЦБ заявляє, що прийде на допомогу лише в тому випадку, якщо країна проводитиме “здорову та стійку бюджетну та макроекономічну політику”. Таким чином, уряд-правопорушник може залишитися сам на сам з борговими інвесторами, як це було з Грецією до того, як вона прийняла відповідальну бюджетну програму в 2015 році.

Однією з відмінностей сьогоднішньої ситуації від кризи євро є те, що відсоткові ставки тепер вищі. Тому обслуговування державного боргу коштує дорожче.

За даними Міжнародного валютного фонду, минулого року запозичення Італії склали 137% національного доходу, тоді як борг Франції становив 111%. Тим часом дефіцит бюджету двох країн становив 7,2% і 5,5% ВВП відповідно.

Європейська комісія минулого місяця дійшла висновку, що обидві країни – разом із ще сімома, які використовують євро, та трьома, які його не використовують – мають надмірний дефіцит. Найближчими місяцями вона спробує переконати кожну з них скоротити свій коефіцієнт заборгованості в рамках процедури надмірного дефіциту союзу. Франції та Італії, можливо, доведеться посилити фіскальну політику на 0,5% та 0,6% ВВП відповідно, якщо у них буде максимум сім років на коригування.

Політики не захочуть скорочувати державні витрати чи підвищувати податки, оскільки це підірве їхню популярність і сповільнить економічне зростання. Але вони можуть домовитися про угоду з Єврокомісією. Якщо так, то ринки поки що повинні залишатися спокійними.

Проблема в тому, що, згідно з прогнозами МВФ, наразі коефіцієнт боргу продовжуватиме зростати, досягнувши 145% ВВП в Італії та 115% у Франції до 2029 року. Таким чином, коефіцієнти запозичення залишаться високими навіть після певної фіскальної оптимізації.

Також важко буде стримувати дефіцит. Найближчими роками всім європейським урядам доведеться витрачати більше грошей на оборону, боротьбу зі зміною клімату та старінням населення.

Країни єврозони не зможуть просто зрости зі своїх боргів. Французька економіка зростатиме в середньому всього на 1,3% протягом наступних шести років, тоді як Італія зможе зрости лише на 0,6%, згідно з даними МВФ.

Їхнє завдання ще більше ускладниться, якщо геополітична ситуація погіршиться. Повзуча холодна війна між Китаєм та Сполученими Штатами і, як наслідок, фрагментація глобальної торгової системи вже стримує світову економіку. Якщо Дональд Трамп повернеться до Білого дому та виконає свої обіцянки запровадити тарифи, економічне зростання отримає ще один удар.

ЄС міг би протистояти деяким із цих сил, якби він міг підвищити продуктивність та інвестиції. Це могло б зміцнити єдиний ринок, який в даний час не включає енергетику, ринки капіталу і цифрові комунікації. Він міг би прийняти цільову промислову політику в масштабах усього ЄС, що фінансується із центрального бюджету, щоб не відставати від Китаю та США, які використовують субсидії для підтримки своїх компаній.

Драгі скоро розробить проект у цьому напрямку. Проблема в тому, що ця політика потребує більшої єдності. Націоналістичні політики, кількість яких зростає по всьому ЄС, не захочуть прийняти їх. Таким чином, єврозона, схоже, приречена на повільне зростання та високий борг.