Розгадка кліматичної таємниці: як Земля розігрілася 400 тисяч років тому попри слабке сонячне випромінювання

Вчені нарешті розгадали загадку “парадоксу MIS 11c” — найспекотнішого періоду Землі, що відбувся приблизно 400 тисяч років тому, і який досі не мав чіткої наукової пояснень. Нове дослідження, опубліковане в журналі SciTechDaily, пропонує нову теорію, яка пояснює масштабне потепління, яке сталося за умов слабкого сонячного випромінювання і помірного рівня парникових газів.

За останній мільйон років найспекотніший період на Землі стався приблизно 400 тис. років тому. У цей період у Північній півкулі залишилося ще менше льоду, ніж зараз, а рівень моря був приблизно на 10 метрів вищим за сьогоднішні дні. Водночас сонячна радіація, яка є ключовим чинником періодів спеки, була досить слабкою, а рівень парникових газів був нижчим, ніж сьогодні. Цей незрозумілий період в історії Землі був названий “парадокс MIS 11c”.

Вчений з Національного тайванського університету (NTU) Сюнь-Мін Ху з міжнародною командою вважають, що нарешті розгадали цю таємницю.

За словами автора дослідження, ключ до розгадки “парадокса MIS 11c” опинився в ланцюжку реакцій крижаних щитів Землі, океанів і атмосфери на сонячне випромінювання. Це питання спантеличувало вчених протягом багатьох років, оскільки не було чіткого датування в більшості океанічних і сухопутних літописів.

У новому дослідженні команді вдалося взяти 2-метровий зразок керна спелеотему з печери Басура на півночі Італії. За допомогою високоточної технології датування ураном і торієм вчені реконструювали екологічну історію Південної Європи від 480 000 до 360 000 років тому.

Команді вдалося порівняти силу сонячної радіації, зміни рівня моря та інші кліматичні дані.

Вчені підкреслюють, що саме карбонатні записи з печери Басура виявилися тісно пов’язаними зі зміною клімату в Атлантичному та Середземноморському регіонах.

Отримані дані показали, що “парадокс MIS 11c” був пов’язаний із цілим ланцюжком чинників.

Річ у тім, що 426 000 річна спека в Середній півкулі вперше призвела до екстремального потепління в середніх і низьких широтах Атлантики. За збігом, у міру того, як нагрівався океан, нахил Землі також поступово збільшувався. Це зробило літо спекотним, що протягом тривалого часу підтримувало високу температуру в океані.

Тривала передача тепла у високі широти через океанічні течії викликала незвичайне, тривале танення шельфових льодовиків, що призвело до найспекотнішого періоду в історії Землі за останній мільйон років.

За словами дослідників, цей парадокс дає змогу краще зрозуміти глобальне потепління. Як і в наші дні, в той період на Землі не було занадто високого рівня сонячної радіації, але тривале потепління в океані може руйнувати шельфовий льодовик, підіймаючи рівень моря. Водночас зовсім не потрібні ні високі атмосферні температури, ні рекордна концентрація парникових газів.

Отже, океан відіграє вирішальну роль у глобальному потеплінні та руйнуванні шельфового льодовика.