Членство України в НАТО: сильний сигнал рішучості Заходу

Адміністрації президента США Джо Байдена вдалося перенаправити НАТО на спільну відповідь на неспровоковане вторгнення Росії, що визначається як чудовий приклад “стратегічної ДНК Америки”. Однак наступні події, зокрема, довгий та обережний процес надання військової допомоги Україні, викликали певні сумніви, зауважує старший науковий співробітник і директор Стратегічної ініціативи Скоукрофта в Атлантичній раді Сполучених Штатів Ендрю Міхта.

Основним вирішальним питанням було відсутність чіткого бачення перемоги з боку США та їхніх союзників. Замість того, щоб узгоджувати стратегію, почувалося, що “або Україна сама визначає кінцевий результат, не дозволяючи Путіну перемогти, або ж Україні не дозволяється програти”. Цей неоднозначний підхід може вивести на різні результати, наголошує автор, порівнюючи його з прислів’ям “якщо не знаєш, куди йдеш, будь-яка дорога приведе тебе туди”.

Останні події у Вашингтоні, Берліні та Парижі, спрямовані на обговорення спільної стратегії стосовно України, перетворились на стандартні “заморожування конфлікту”, називаючи режим санкцій, спрямований проти Росії, “надто пористим”.

Найбільш руйнівним фактором для ходу повномасштабної війни стала нездатність НАТО запропонувати чіткий шлях для членства України на Вільнюському саміті. Думка, що Україна не готова до вступу в НАТО, виявилася підбадьорюючою для Путіна та подовжила конфлікт.

Зараз невідкладно потрібно прийняти реальні кроки, оскільки “якщо США не змінить свою політику, Україна програє”. Автор підкреслює, що гіпотетична перемога Росії суттєво пошкодить авторитет Заходу, приховуючи невдачі в Афганістані.

Необхідна стратегічна сміливість для переосмислення європейської архітектури безпеки, з метою стабілізації східного флангу та стримування Росії. Автор підкреслює, що ці цілі недосяжні без вступу України до НАТО, перегляду збройних сил США в Європі, створення постійних військових баз в Польщі та Румунії, і тиску на західноєвропейських союзників для переозброєння.

Хоча часу мало, автор вважає можливим завершити політичну роботу щодо цих рішень та представити їх на 75-му ювілейному саміті НАТО в Вашингтоні цього літа.

Для уникнення поразки США в Україні важливо відкинути розбіжності та узгодити заходи, необхідні для стратегічної перемоги Києва, включаючи надання зброї та боєприпасів для прориву російської оборони. Дипломатія США повинна витратити всі зусилля для здобуття підтримки НАТО для повноправного членства України.

Крім того, автор закликає країни Європи розвивати свої армії та проводити потужне переозброєння. Невиправданою є небажання деяких найбагатших країн Європи витрачати на оборону.

Навпаки, США повинні відновити свою оборонно-промислову базу, збільшити розмір армії та витрати на оборону для відповіді на сучасні виклики. Вбачається потреба в американській стратегії національної безпеки, що враховує геостратегічні інтереси США та її союзників в умовах тривалої системної нестабільності в світі.