Битва за Арктику? Чому Норвегія та Данія так допомагають Україні у війні з Росією

Під час повномасштабної війни Норвегія та Данія стали одними із ключових донорів безпеки України. Наприклад, Норвегія поставила цінні системи ППО NASAMS, а Данія стала однією з перших країн НАТО, яка вирішила надати Україні винищувачі F-16.

Обидві держави спрямували Україні мільярди доларів. За даними Ukraine Support Tracker, створеного німецьким Кільським інститутом світової економіки (Kiel Institute for the world economy), Норвегія та Данія на п’ятому та шостому місцях в світі – після США, Німеччини, Великої Британії, ЄС – за обсягом військової допомоги від початку повномасштабної війни.

Коли йдеться про підтримку двох інших скандинавських країн – Швеції та Фінляндії – все зрозуміліше. Обидві мають давню історію конфліктів з Росією, Фінляндія в тяжких війнах з СРСР відстояла незалежність. Ці країни не раз потерпали від російських гібридних дій, як-от часті порушення шведського авіапростору російськими військовими літаками.

Але чому Норвегія та Данія, які не мають такої історії конфліктів з Росією, навіть випереджають своїх сусідів у регіоні за обсягом допомоги Україні?

ВBC Україна розібралася, якими є ключові причини і до чого тут боротьба за Арктику, яка посилилася за останні 20 років.

Чому Осло та Копенгаген підтримують Україну

І Данія, і Норвегія мають досить великі території, але лише по 5-6 млн мешканців. Агресія величезної за територією та населенням Росії проти набагато меншої України, яка супроводжується воєнними злочинами, виглядає для них як спроба повернутися до ситуації, коли “великі держави” знову нав’язуватимуть маленьким державам свою волю.

Йдеться по суті про руйнацію того світового порядку, який дозволив скандинавським країнам мирно жити останні 80 років і стати одними з найбільш розвинених країн світу.

“Для відносно невеликої за кількістю населення Норвегії критично важливим є збереження поваги до міжнародного права і суверенітету держав”, – відзначає тимчасовий повірений у справах України в Норвегії Ігор Головченко.

Тому Норвегія зацікавлена в подоланні російської військової загрози зараз, а головне – має необхідні для української армії ресурси.

“Норвегія має розвинутий військово-промисловий комплекс, тому не лише прагне допомагати Україні, а й має спроможність робити це. Це великий виробник компонентів систем ППО і ракет до них, артилерійських боєприпасів”, – каже український дипломат.

Норвегія надала Україні системи ППО NASAMS, артилерійські радари Arthur, протитанкові ракети Hellfire, зенітні ракети Mistral і чимало інших озброєнь. Разом з Британією Норвегія сформувала коаліцію з морської оборони України, а сотні норвезьких інструкторів навчають українських військових.

Норвегія у лютому 2023 року стала першою країною, яка затвердила багаторічну програму підтримки Нансена для України на 2023-2027 роки обсягом понад 7 млрд доларів США.

У відсотках від ВВП, виділених на підтримку України, Норвегія взагалі є світовим лідером – Осло витратило 1,6% ВВП. Данія також відправила 1,6% ВВП на допомогу Україні, проте не тільки на двосторонній основі, але й через європейські фонди.

Старший дослідник норвезького Інституту Нансена Андреас Остхаген відзначає, що політика Норвегії зумовлена підтримкою прав людини та верховенство права, а також наявністю кордону з Росією.

“Норвежці побачили, як набагато більша і могутніша за нашу країну держава атакує сусіда, це їх стривожило. Підтримка України – це звичайно про підтримку українців, але йдеться загалом про підтримку малих держав у їхніх стосунках з великими державами, такими як Росія”, – пояснює Остхаген.

Опитування Norwegian Institute for Urban and Regional Research (NIBR) у лютому 2023 року показало, що 7 з 10 норвежців вважають російське вторгнення подією, яке зруйнувала норвезько-російські відносини на покоління вперед. Лише трохи понад 10% опитаних вважали, що Норвегія має припинити постачання озброєння українській армії, а Україна – зректися частини територій заради миру.

У Данії підтримка України також наразі виглядає потужною. Згідно з опитуванням Eurobarometer, 76% данців у серпні 2023 року підтримували військову допомогу Україні та навчання українських військових. Лише 19% були проти.

“У мешканців Данії є така річ на рівні підсвідомості: якщо в світі сталося щось неправильне, вони хочуть це виправити, докласти максимальних зусиль, аби допомогти жертві безпідставної агресії захистити себе. Емпатія тут відчувається всюди”, – пояснює високу підтримку посол України в Данії Андрій Яневський.

І додає, що в Данії, на відміну від деяких інших західних країн, не чути політиків, які ставлять під сумнів доцільність допомоги Україні.

“З точки зору держави, тут все розуміють – якщо, не дай Бог, дати Росії перемогти в нашій війні, це буде падіння того світового порядку, в якому ми всі звикли жити. Вони розуміють, що їхнє благополуччя залежить в тому числі від результатів цієї війни”, – відзначає Андрій Яневський.

За даними уряду Данії, Копенгаген надав Україні 4,3 млрд євро військової допомоги і 408 млн євро фінансової допомоги на цивільні цілі.

Данські військові інструктори навчають українських військових у рамках програми Interflex. Данія передала Україні танки, боєприпаси, безпілотники – Андрій Яневський наголошує, що більшість цих озброєнь країна не виробляє, а закуповує за кордоном.

Однією з перших Данія почала вкладатися у відновлення України – інвестувала 180 млн доларів США в інфраструктурні проєкти на Миколаївщині.

Військовий аналітик Королівського коледжу оборони Данії Андерс Пак Нільсен відзначає, що Данія таким чином захищає і власні інтереси.

“Уряд Данії розуміє, якої шкоди буде завдано безпеці Європи, якщо Росія виграє цю війну”, – наголошує він.

Ще один фактор – зобов’язання, які накладає на Данію членство в НАТО.

“Росія не становить прямої загрози для Данії в тому сенсі, що вони збираються вторгнутися в будь-яку частину королівства, але ризик війни все одно існує. Данія є країною НАТО, і якщо будь-яка інша країна НАТО зазнає нападу з боку Росії, Данії також доведеться розпочати війну, а данські міста опиняться на лінії вогню”, – пояснює Андерс Пак Нільсен.

У травні 2023 року Данія оприлюднила нову стратегію безпеки та зовнішньої політики, в якій визнала, що недостатньо серйозно сприймала загрозу з боку Росії.

“Зараз люди в Данії більше звертають уваги на все, що відбувається навколо України, країн Балтії, Фінляндії. Про гібридну війну та протидію з боку НАТО дедалі більше кажуть у медіа та у розмовах. Але є люди, які занепокоєні, але не бачать, як ця динаміка зачіпає їхні життя”, – розповідає дослідниця Данського інституту міжнародних відносин Лін Александра Мортенсгаард.

Конфлікти в Арктиці

Але є ще один фактор, про який мало згадують в Україні, – конфліктні відносини скандинавів з Росією в Арктиці.

Після Холодної війни деякий час в цьому регіоні панувала атмосфера співпраці. У 1996 році вісім держав (США, Канада, Росія, Фінляндія, Швеція, Норвегія, Данія, Ісландія) створили Арктичну раду, яка, зокрема, мала сприяти охороні довкілля, культурній співпраці та науковим дослідженням.

Проте з 2000-х років конкуренція в регіоні почала різко зростати. Арктика опинилася в епіцентрі світової політики через глобальне потепління та зменшення льодового покриву, що дозволяє активізувати економічну діяльність – наприклад, торгове судноплавство чи видобуток корисних копалин.

За Володимира Путіна, російські амбіції в Арктиці набули нового розмаху. Символом повернення активної політики стала висадка тодішнього директора ФСБ Миколи Патрушева на Північному полюсі у 2004 році. У 2010 роках Росія побудувала в Арктиці кілька нових військових баз з аеродромами.

Москва планує розвивати Північний морський шлях, який пролягає через Північний Льодовитий Океан, як шлях торгівлі між Європою та Азією. Він суттєво скоротить шлях з Китаю та інших східноазійських держав до Північної та Західної Європи – у порівнянні з традиційним шляхом через Суецький канал.

Судна, які пливуть з Шанхаю до нідерландського порту Роттердам через Суецький канал, долають понад 20 тисяч км, а з Шанхаю до Роттердаму Північним морським шляхом – понад 14 тисяч км.

Російські амбіції може профінансувати Китай, який 2018 року оголосив себе “біляарктичною державою”, задекларував створення “Полярного Шовкового шляху” Північним Льодовитим океаном та почав закуповувати криголами.

Після анексії Криму співпраця між учасниками Арктичної ради скоротилася, а повномасштабне вторгнення Росії взагалі паралізувало її на деякий час.

“Уся військова співпраця між Росією та іншими державами була зупинена в рамках Арктичної Ради, економічні проєкти, культурні зв’язки і т.і. Зараз можна говорити про існування двох Арктик”, – каже дослідниця з Данського інституту міжнародних відносин Лін Александра Мортенсгаард.

Данія відіграє важливу роль в Арктиці через автономну Гренландію.

“На Арктику у Данії звертають велику увагу і традиційно вважають себе частиною Півночі та Арктичного регіону. Вони не виключають у довгостроковій перспективі переходу до військового протистояння, в тому числі в Арктиці. Але зараз йдеться про гібридні атаки, операції впливу з боку Росії”, – каже посол України в Данії Андрій Яневський.

Все це накладається на давні територіальні суперечки, які існують, зокрема, між Данією та Росією.

Ще в грудні 2014 року Данія та Гренландія представили заявку в Комісію ООН з морського дна щодо належності їм 895 тис. кв. км у Північному Льодовитому океані. Там йшлося, що Північний Полюс є продовженням континентального шельфу Гренландії.

Проте окрім Данії, на підводний хребет Ломоносова і Північний полюс претендують і Росія, яка каже про зв’язок хребта з російською територією, і Канада – там офіційно вважають хребет продовженням канадського шельфа. Це ще одна причина, чому російська війна проти України та її спроби розбудувати військову інфраструктуру в Арктиці, непокоять Копенгаген.

Війна Росії проти України змінила ставлення до Росії і в Норвегії, яка має з нею 219 км сухопутного кордону.

У часи Холодної війни це був єдиний безпосередній кордон між СРСР та країнами НАТО, і Арктику розглядали як можливу арену протистояння між ворожими таборами. Проте після Холодної війни напруга в регіоні зменшилася. У 2010 році країнам навіть вдалося демаркувати морський кордон – спірну акваторію поділили порівну.

Ситуація почала погіршуватися 2014 року з анексією Криму. Норвегія доєдналася до санкцій проти Росії. Росія відповіла санкціями проти норвезьких товарів, а підсанкційний російський віцепрем’єр Дмитро Рогозін у квітні 2015 року відвідав на гелікоптері норвезький архіпелаг Шпіцберген (Свальбард), скориставшись його особливим правовим статусом. МЗС Норвегії тоді викликало російського посла.

І все ж навіть після 2014 року Норвегія не відмовлялася від співпраці з Росією в Арктиці.

“До лютого 2022 року норвезький уряд заявляв, що бачить російські військові зусилля в Арктиці, але не вбачає в цьому загрозу. Але після лютого 2022 року сприйняття Росії змінилося, є оцінки, що її розуміння було неправильним і, можливо, Росія готова піти на певний конфлікт з Норвегією”, – відзначає Андреас Остхаген.

На його думку, в останні роки Росія в Арктиці тяжіє до тактики часів Холодної війни. Норвежці недооцінили загрозу від Росії, каже він, бо були переконані, що Москва зацікавлена в економічному розвитку регіону, а отже – і в збереженні там стабільності.

“Після 2022 року оцінки змінилися. Йдеться не стільки про прямий конфлікт в Арктиці, скільки про страх інцидентів меншого порядку – про те, що Росія може використати певну вразливість, аби спровокувати НАТО, що може призвести до більшої напруги в Арктиці”, – пояснює Отсхаген.

Найбільш вразливе місце Норвегії – архіпелаг Шпіцберген, який має особливий юридичний статус.

Угода від 1920 року визнає суверенітет Норвегії над архіпелагом, проте і закріплює його специфічний статус. Країни-підписанти можуть видобувати ресурси на архіпелазі, але військова діяльність – спорудження військових баз чи використання території для війни – заборонені.

Проте з понад 40 країн-підписантів угоди лише Росія видобуває вугілля на Шпіцбергені, а селище Баренцбург з 500 мешканцями, переважно громадянами Росії, фактично перетворилося в російський осередок.

У травні 2023 року місцеві росіяни за ініціативи російського генконсульства провели парад автомобілів, прикрашених російською символікою, а у липні 2023 року – “морський парад” за участі цивільних суден, до дня ВМФ Росії.

“Іноді здається, що Росія може спровокувати норвезький уряд, а іноді – що російська компанія “Арктикуголь”, яка представляє інтереси Росії, хоче показати внутрішній аудиторії, що ось – ми присутні в Арктиці, знову заявити про свої претензії”, – каже Остхаген.

На його думку, загроза прямого конфлікту з Росією для Норвегії, яка є співзасновницею НАТО та має сильні військові зв’язки зі США, малоймовірна.

“Військові навчання проводять на норвезькій території, щоб показати Росії, що їй краще не гратися з вогнем. Норвегія подає сигнал, що готова до самозахисту, має підтримку союзників. Думаю, російська влада знає, що якщо розпочне військовий конфлікт, це призведе до відповіді союзників Норвегії по НАТО”, – вважає норвезький дослідник.

Значно більше Норвегію непокоять сценарії гібридних провокацій.

“Є сценарій ескалації малого масштабу, як наслідок прорахунку чи розвідувальної операції за участі російських рибальських суден чи громадян. У цьому сценарії Норвегія втручається і намагається це припинити, а Росія відправляє Північний флот захищати російських рибалок. І тут важко зрозуміти, як досягти деескалації”, – пояснює Андреас Остхаген.

Конфлікти в Арктиці сприяли тому, що для скандинавів виживання та розвиток України стають важливим аспектом власної безпеки, як і для країн Балтії або Польщі. Адже лише провал російської агресії в Україні відверне Москву від нових завойовницьких планів.

Для України це окреслює перспективу майбутньої співпраці з арктичними країнами в обороні та дослідженнях Арктики, які досі перебували на периферії українських амбіцій.