Офіційний Мінськ продовжує спроби прорвати міжнародну ізоляцію та знайти майданчики для легітимізації своєї зовнішньої політики на тлі жорсткого санкційного тиску з боку західного світу. Міністр закордонних справ Білорусі Максим Риженков прибув до штаб-квартири Організації Об’єднаних Націй у Нью-Йорку для безпосередньої участі в заходах сегмента високого рівня Генеральної Асамблеї ООН. Поїздка головного дипломата самопроголошеного режиму Лукашенка до Сполучених Штатів розглядається білоруською владою як рідкісна можливість продемонструвати нібито збережену глобальну суб’єктність, попри статус країни-агресорки та плацдарму для російських окупаційних військ у війні проти України.
Програма перебування білоруського міністра за океаном виглядає максимально насиченою та амбітною, охоплюючи низку виступів, протокольних перемовин і публічних зустрічей. Серед головних пунктів візиту заплановано офіційну промову Риженкова безпосередньо з трибуни Генеральної Асамблеї, де він традиційно транслюватиме наративи про нелегітимність західних санкцій та необхідність побудови нової архітектури безпеки без домінування Вашингтона. Крім того, мінська дипломатія має намір ініціювати офіційний запуск переговорного процесу щодо так званої «Євразійської хартії різноманітності та багатополярності у XXI столітті» — документа, розробленого в тісній координації з Москвою для просування концепції багатополярного світу та противаги євроатлантичним альянсам.
Поряд із багатосторонніми форматами білоруське дипломатичне відомство анонсувало проведення кількох десятків двосторонніх контактів із колегами з країн Глобального Півдня, представниками азійських та африканських делегацій, а також окремі робочі переговори з керівництвом секретаріату ООН. Риженков також візьме участь у серії профільних тематичних круглих столів і панелей високого рівня, де просуватиме вигідний для Мінська порядок денний щодо транзиту добрив та глобальної продовольчої безпеки. Завершальним акордом американського турне має стати велике повноформатне інтерв’ю для закордонних інформаційних агенцій, покликане створити ілюзію широкого дипломатичного діалогу між Білоруссю та світом.
Проте за показовою активністю білоруської делегації в оонівських коридорах криється глибока криза легітимності правлячого в Мінську режиму. Більшість демократичних держав світу розглядають подібні візити як цинічну спробу диктатури використати універсальні міжнародні інституції для відбілювання власних злочинів, придушення внутрішньої опозиції та виправдання військового союзу з Кремлем. Намагання нав’язати міжнародній спільноті міфічну хартію безпеки виглядають особливо гротескно на тлі безперервних загроз сусіднім державам Балтії та Польщі, тож дипломатичний десант Риженкова до Нью-Йорка навряд чи зможе зламати тверду позицію західних країн щодо збереження тотального тиску на білоруське керівництво.
